М. Молочинський

Так судилося, що виставку харкiвського екслiбрису зорганiзовано на основi мого зiбрання, яке налiчує бiльше двох тисяч знакiв, створених саме харкiв'янами.

Цi маленькi аркушики паперу колись, в розквiтi молодостi, повернули мою долю на стежку , якою доведеться човгати до кiнця днiв. i не згадати добрим словом тих, хто допомагав збирати, надавав адреси колекцiонерiв, щедро дiлився знаннями, думками про мистецтво взагалi та екслiбрисну справу зокрема, обiйти це питання, здається менi неможливим. Завдяки спiлкуванню i листуванню з ними склалися мої погляди на мистецтво книжкового знаку, сформувалася позицiя, з якої   доведеться розмiрковувати про роботи моїх друзiв, колег, людей, близьких за поглядами i не дуже. Багатьох кореспондентiв уже немає з нами, дехто, слава Богу, ще живий, а їх бiльше за сто на теренах колишнього Радянського Союзу та за кордоном. Щоб пiдтримувати зв'язки, кожному треба було регулярно надсилати листи, перед тим щось вкладати в них та очiкувати поповнення власного зiбрання, щодня заглядаючи до поштової скриньки. i так протягом двадцяти рокiв.

Якими я пам'ятаю їх, ентузiастiв, творцiв та колекцiонерiв книжкових знакiв? Це Б.Вiлiнбахов з Санкт-Петербургу, збiрка якого налiчувала свого часу понад 60 тис. примiрникiв, i, на жаль, розiйшлася помiж колекцiонерами. Москвичi - проф. С.Фортiнський,- його колекцiя потрапила до бiблiотеки iм. В.I.Ленiна. В.Пiркiн - головний бiблiотекар тiєї ж Ленiнки. I.Мiнаєв, який здiйснив чи не найбiльше видань з питань екслiбрису. I.Голяховський, А.Калашнiков та Л.Хижинський, художник, який втiк з Украiни до Москви, ховаючись вiд довоєнних репресiй. Проф. В.Королюк - iсторик, багато його публiкацiй присвячено пропагандi книжкового знаку. С.Бородаєв, який продовжує справу батька, що починав у 20-тi роки збирати свою колекцiю. С.Iвенський, директор картинної галереi у Вологдi, який захистив дисертацiю з питань книжкового знаку та допомагав багатьом мiсцевим художникам виявити себе в творчостi на нивi екслiбрису. В.Манжуло з Вiльнюса, один з найактивнiших збирачiв на теренах СРСР та пропагандистiв екслiбрисiв. Проф. П.Амбур з Таллiнна,- його перше зiбрання, яке налiчувало понад 45 тисяч знакiв, загинуло пiд час вiйни, проте в повоєннi роки вiн зiбрав ще стiльки ж.

А Украiна! Це, в першу чергу, В.Вiтрук зi Львова, який своiми листами та розмовами в особистому спiлкуваннi допомiг формуванню патрiотичноi свiдомостi; Я.Бердичевський - киянин, що заклав основи декiлькох музеїв в столицi, зокрема, архiтектурний заповiдник у Пироговi. Нинi веде курс iсторiї культури iмператорської Росiї в Берлiнському вiльному унiверситетi. Я користувався його особистою прихильнiстю, i вiн iнодi болiсно, але щиро i доброзичливо знiмав з моiх поглядiв тодi досить товсте нашарування провiнцiоналiзму.

О.Микловда - професор iнституту iм. Федорова, його артистичнi гравюри завжди є окрасою виставок книжкового знаку.

Контакти з "дальнiм зарубiжжям" були суто дiловими щодо обмiну, i тiльки поодинокi, iнколи, як на мою думку, надмiрно схвальнi вiдгуки на моi роботи, вносили в це спiлкування емоцiйне пожвавлення. А комплiменти на свою адресу я вiдносив на рахунок вихованостi кореспондентiв.

Важко навiть побiжно всiх згадати, та це вже буде не вступне слово до каталогу харкiвського книжкового знаку, а мемуари, i тому повернемось, як кажуть, до початку...

Екслiбрисний бум 50-70-х рокiв створив ситуацiю, коли з'являлася друком величезна кiлькiсть книжкових знакiв, рiзного роду видань: книжок, каталогiв виставок, пам'яток, якi теж ставали предметами колекцiонування. Всi книжковi знаки, без винятку, можна подiлити на двi категорiї за своєю вiдповiднiстю поняттю екслiбрису. Однi художники ставляться до книжкового знаку,на мою думку, як до графiчноi мiнiатюри взагалi, слово екслiбрис є там часто-густо зайвим додатком, бо такi знаки нiколи не потрапляють на книги i тому не виконують своєi прямоi функцiї охоронця книги. Здебiльшого перевантаженi iнформацiєю, вони нагадують iлюстрацiї або естампи, великi за розмiром, багатокольоровi, тобто друкуються з багатьох дошок, та взагалi виготовляються як предмет для колекцiонування. Але такий феномен iснує, i не рахуватися з ним не можна. Та все ж таки бiльшiсть знакiв створюєься за прямим призначенням - як ярлик, що засвiдчує належнiсть книги тому чи iншому бiблiофiлу або бiблiотецi. Наклеєний на внутрiшнiй бiк обкладинки, екслiбрис виявляє культуру ставлення до книги. А якщо вiн є ще й створений майстром, художником, його мистецька вартiсть набагато пiдвищується. Книжки часто переживають своєх господарiв i поряд з першим знаком з'являється другий, третiй, як нагорода книзi за довгий час її служiння людям. Наприклад, у професора В.Жаботинського була книга з 4 знаками, серед яких був екслiбрис iмператора Миколи II .

Серед фахiвцiв iснує погляд, за яким великий бiк екслiбрису не повинен перебiльшувати 9 см, що уже давно є загальновiдомою нормою при прийомi на виставки графiчних мiнiатюр. Не доцiльно також, коли технiка виконання оригiналу є складною для тиражування. Наприклад, так звана суха голка, гравюра на металi, чи навiть офорт, тобто глибокий друк, або друк з великої  кiлькостi дошок також ускладнюють тиражування. Безумовно, якщо це робилося на тодiшньому обладнаннi, бо сучаснi засоби друку дозволяють це робити легко i недорого. Та все ж таки для справжнього бiблiофiла авторський друк має велике значення. Часто бiблiофiли замовляють книжковi знаки до кожного роздiлу своєї бiблiотеки. В бiльшостi випадкiв це тi, хто збирає i книги, i екслiбриси.Таким чином при обмiнi вони збiльшують свою колекцiю. Дуже цiкавi спостереження щодо особистостi художника, його духовностi дає зiбрання книжкових знакiв. Якими рiзними не були б замовники екслiбрисiв та напрямки тематик книгозбiрень, на змiстi композицiй, тлумаченнi тих чи iнших подiй неминуче вiдбивається напрямок душевних поривань майстра, його ерудицiя. Вiд сюжетiв, якi демонструють зацiкавленiсть загальнолюдськими цiнностями, до прагнень, пов'язаних з розв'язанням питань нацiональної духовностi, збагачення культури свого народу. Практично це стосується майстрiв рiзних нацiональностей в усьому свiтi.

Слово "екслiбрис", яке i зараз вiдоме хiба що шанувальникам, любителям книжкової справи, зокрема iлюстрацiй та графiчноi мiнiатюри взагалi, тодi, на початку 60-х рокiв, в часи так званоi "хрущовськоi вiдлиги", прийшло до нас, студентiв Харкiвського художньо-промислового iнституту, разом з можливiстю вивчати мистецтво європейського та радянського ( двадцятих рокiв) авангарду, що до того часу було суворо заборонено! За будь-якi спроби наслiдувати сучаснi форми мистецтва, студенти позбавлялися можливостi продовжувати навчання, їх просто виключали з учбових закладiв. Правду кажучи, таких було небагато, бо самоцензура та попереднi просiювання були ретельними i суворими, а завдяки тому, що iнститут з художнього перетворився на художньо-промисловий, треба було шукати якесь теоретичне пiдгрунтя, можливiсть на щось опертися, тому звернення до традицiй мистецтва початку столiття було природним.

З'явилась можливiсть працювати сам на сам з замовником, не звертаючись до послуг всiляких художнiх рад, створювати композицiї, порушуючи закони перспективи, поєднуючи найрiзноманiтнiшi елементи, самому друкувати знаки, тобто робити тиражi, надсилати на виставки, робити обмiн з колекцiонерами - це приголомшувало. Все було новим, свiжим, як весняний дощ, що змивав пилюку ортодоксального соцiалiстичного реалiзму. Звернення до радянського авангарду 20-х рокiв пiдкрiплювалось появою в iнститутi таких ерудитiв, як викладач анатомiє О.Цiнкiн - чуйна людина, прекрасний дiагност, який, до речi, демонстрував нам знання фiзiогномiки, френологiї, хiрологiї, М.Зубар - вiдомий знавець iсторiї мистецтв, та В.Єрмiлов, що вважається першим українським дизайнером, справжнiм авангардистом в монументальному та станковому мистецтвi, книжковiй графiцi, оформленнi iнтер'єрiв т.iн.Вони або навчалися в тi часи, або, як М.Зубар та В.Єрмiлов, працювали поряд з I.Падалкою, прекрасно зналися на творчостi бойчукiстiв i взагалi були позбавленi "зашореностi", притаманної бiльшостi викладачiв iнституту, якi отримували освiту уже в повоєннi роки i не мали уяви про альтернативнi форми мистецтва. Та, на жаль, незабаром "вiдлига" пройшла, почався "застiй", та повернення до минулого було вже неможливе. Ми встигли прозрiти, змужнiли, багато хто з нас вибрав свiй шлях у мистецтвi, а дехто захопився книжковим знаком i, як виявилося, на все життя. На переглядах робiт кожного семестру, як домашнi творчi вправи, ми виставляли книжковi знаки, що, до речi, дуже заохочувалося, уважно стежили за успiхами один одного, але доброзичливо, без заздрощiв, як це часом буває у художникiв. А на обласнiй виставцi в 1966 роцi промислової, тобто рекламової, графiки, було репрезентовано чимало з нашого творчого доробку, та й сама участь у цьому заходi студентiв була явищем неможливим в попереднi часи.

На наше щастя, в iнститутi тодi працював М.Фрадкiн. Вiн викладав композицiю, але ще з тридцятих рокiв був захоплений мистецтвом книжкового знаку. Його дружина О.Кригер мала колекцiю, яка налiчувала понад 2,5 тис.примiрникiв книжкових знакiв, багато з них - ще довоєнних. Нинi це зiбрання зберiгається в Харкiвському художньому музеї. Мойсей Залманович всiляко пiдтримував це наше захоплення, збирав студентськi роботи, давав поради. Не скажу, щоби це спiлкування завжди було професiйно змiстовним , зокрема, для мене, але пiдтримка була суттєва i це вiдчували i були йому дуже вдячнi всi, хто захоплювався книжковим знаком. Що стосується екслiбрисiв нашого провiдника, то, на мiй погляд, найкращi його роботи - раннi дереворити. Вони компактнi, свiтлi. За композицiєю найбiльш знаковi. Та й повоєннi екслiбриси вiдповiдають цим умовам. Прекраснi мiнiатюри є безсюжетнi, просто декоративнi - з квiтами або тваринами. Пластичнi, вишуканi в деталях, органiчно входять до книги. Менш вдалими, менi здається, є тi, де вiн звертається до сюжетiв з дореволюцiйного мiстечкового життя. Занадто великi, чорнi площини, перевантаженi не проробленими деталями, вони залишаються зменшеними варiантами його станкових гравюр. Та й знаки з iнiцiалами, по яких важко з'ясувати, кому належить знак чи книга, не пiднiмають рiвня його робiт.

Але його внесок до пропаганди книжкового знаку в Харковi не можна заперечити, вiн є не менш значущий за його власнi роботи. Та, як виявилося пiзнiше, серед тих, хто захоплювався екслiбрисом, ми були не поодинокi. В газетi "Красное знамя" працював журналiст Л.Строковський, що друкував там iнформацiї про спорт, мистецтво, колекцiювання, всiлякi новини. Вiн зiбрав вiдомостi про нас. Тодi запросив всiх до примiщення редакцiї, де було проведено декiлька зустрiчей, i, таким чином, був створений харкiвський клуб екслiбрисистiв. Було обране правлiння, до якого увiйшли М.Фрадкiн як голова, Л.Строковський, I.Каганов, Б. Афанасьiв, I.Стефановський. Ю. Головаш скомпонував емблему клубу. До зборiв кожного разу Л.Строковський, за дозволом головного редактора газети, друкував запрошення з розкладом засiдання. Збори проводилися регулярно, спiлкування було змiстовним, цiкавим. Ми обмiнювалися знаками, iнформацiєю, розширювалися зв'язки з вiтчизняними та закордонними колекцiонерами. На той час по всiх республiках СРСР (а ми листувалися майже з усiма ) налiчувалося понад 400 колекцiонерiв, а серед них були такi, що просто збирали екслiбриси, iншi самi створювали книжковi знаки, були також художники- професiонали , графiки. З пiд їх рук часто виходили справжнi мiнiатюрнi шедеври. Екслiбрисний бум породив i дуже велику активнiсть у видавничiй справi. Друкувалися книжки (iнодi на високому полiграфiчному i мистецькому рiвнi), де були книжковi знаки, надрукованi з авторських дошок. Бували i казуси. Наприклад, в книжковiй палатi Украiни в 1973 роцi вийшла книжка Ю. Ступака, викладача Сумського педiнституту, "Український екслiбрис", в якiй був надрукований знак роботи В.Вечерського для П.Тронька. На екслiбрисi зображено Днiпрогес та церкву часiв Київськоi Русi. (Академiк П.Тронько й досi є головою Українського товариства охорони пам'яток культури). П.Тронько, як з'ясувалось, нiчого не знав про iснування цього знаку. Вечерський був знятий з посади головного художника республiканського управлiння в справах друку, а тираж книжки пiшов пiд нiж - тодi так робилося.

Пiзнiше захоплення знаком почало потихеньку вщухати. Через дрiб'язковi непорозумiння на нивi збирання Строковський припинив випуск пам'яток, а голова клубу Фрадкiн був не в змозi вiдновити цей процес. Ще двiчi були надрукованi запрошення в iнститутськiй лiтографськiй майстернi i все стихло. Спiлкування перейшло на особисте и тривало до того часу, коли Строковський пiшов вiд нас усiх назавжди. А людиною Леонiд Миколайович був цiкавою, обiзнаною в своiй справi, бо мав великий фаховий досвiд, пройшовши всю вiйну як вiйськовий журналiст, ставився до людей стримано, делiкатно, з почуттям гумору, але завжди доброзичливо. Пiсля смертi його колекцiю, за моєю пропозицiєю, придбав Д.Кирилишин. Вiн продовжує поповнювати її , збираючи єсенiнiану, пушкiнiану, шевченкiану та iн.

Доволi часто я оббивав пороги у I.Каганова, що викладав зарубiжну лiтературу в iнститутi культури. Вiн знав i багато розповiдав про видавничi та й взагалi бiблiофiльськi справи у довоєнному Харковi, що було непоганим додатком до моєї освiти. Iсаак Якович надрукував гарне повiдомлення про харкiвськi книжковi знаки. Вiн почав писати велику статтю про український книжковий знак для альманаху бiблiофiла, збирав вiдомостi, я допомагав йому, надаючи технологiчну iнформацiю. Та, на превеликий жаль, смерть припинила цю його змiстовну, цiкаву роботу.

Згадую Б.Афанасьєва, директора харкiвського лялькового театру, який зараз носить його iм'я. З метою обмiну я зателефонував йому i прийшов до нього на запрошення. Серйозний , нерухливий, поважний, вiн прийняв мої  роботи, подякував за подарунок i поскаржився на те, що у нього, на жаль, нiчого не має на обмiн. Не довелося менi бiльше з ним зустрiчатися , але театр був справжнiм екслiбрисним осередком, в якому ми провели декiлька засiдань. Там працювала С.Смiлянська, яка збирала зображення чортiв, в тому числi i на екслiбрисах. Обмiн наш тривав аж до iї вiд'iзду до Москви. В тому ж театрi працювали два художники: О.Щеглов, який виконав, здається, два знаки, та В.Маяцький, який створив низку лiноритних екслiбрисiв, переважно для своїх колег по театру, композицiй з персонажами вистав театру ляльок, графiчно майстерних, з цiкавою пластикою та дотепних за змiстом.

Серед "стовпiв" харкiвського екслiбрису дуже цiкавою була постать I.Стефановського. Вiн був доцентом ХПI з виробництва сiлiкатiв. Закiнчив Велику Вiтчизняну вiйну капiтаном, перекладачем з нiмецькоi. З його слiв, вiн знав 12 мов, за допомогою словника - майже всi європейськi. Збирав поштовi марки, етикетки, книжковi знаки. До речi, його колекцiя була згодом придбана харкiвською бiблiотекою iм. В.Г.Короленка. Причому багато зусиль доклав Б.Зiльберштейн, теж колекцiонер книжкових знакiв i дуже великий ентузiаст бiблiофiльськоi справи. З Євгеном Євгеновичем було дуже приємно спiлкуватись, а тим бiльше обмiнюватися. Взагалi при обмiнi iснувала обумовлена такса в залежностi вiд технiки друку. Один офорт - двi ксилографiї; одна ксило - двi лiно, одна лiно - чотири цинкографiї i т. iн Iнодi з колекцiонерами виникали непорозумiння. Кожен збирач хотiв мати бiльше робiт. Та художник перебував у бiльш вигiдному становищi - друкує скiльки зможе Євген Євгенович мiнявся як справжнiй колекцiонер. Вiн пропонував менi друкувати свої  знаки на рiзному паперi. Можна уявити собi , як я скористався цим. Ми мiнялися 300 на 300 знакiв. iнодi менше, частiше я брав у борг, iншого разу приносив тиражi своiх знакiв. А йому все це треба було для обмiну. Вiн, знаючи мови, спiлкувався з колекцiонерами майже всiєї Європи та з деким iз Захiдноi пiвкулi. З ним було дуже приємно зустрiчатися. Завжди дуже спокiйний, врiвноважений, зовнiшньо нагадував дореволюцiйного iнтелiгента. Доброзичливий, сумлiнний в обмiну, небалакучий, але з задоволенням розповiдав рiзнi цiкавинки, якщо бачив, що його слухають. Наприклад, якось пiсля Перемоги вiн потрапив до бункера Гiтлера i, побачивши на столi лист зi Львова, поцупив його i , як фiлателiст, придбав раритет.

Пiсля того, як робота клубу затихла, ми продовжували спiлкуватися в особистих зустрiчах та на виставках, в яких ми брали активну участь. Десь на початку 80-х рокiв мене запросили в обласне товариство книголюбiв з метою створення секцiї екслiбрисистiв. Я повiдомив своiх друзiв, ми зiбралися i в 1984 роцi в харкiвському художньому музеi вiдкрили експозицiю "Велика Вiтчизняна вiйна в екслiбрисi". Вiдтодi бiльше десятка рокiв ми користувалися доброзичливою пiдтримкою працiвникiв товариства Валентини Кравченко та Лариси Кисельовоi. Вони ставилися до нас особливо щиросердно, допомагали друкувати пам'ятки, надавали вiдрядження на виставки до Киiва, Москви, де в 1988 роцi вiдбулося екслiбрисне "збиговисько" майже з усiх республiк Радянського Союзу, на якому нашi публiкацiї украiнською мовою мали неабиякий успiх. Також за вiдрядженням товариства книголюбiв с товаришами зi Львова та Сум ми возили в Братiславу виставку "Шевченкiана в екслiбрисi". Цiкавими також були конкурси на кращий знак для громадських бiблiотек, товариства книголюбiв та аукцiону, який проводило товариство. Тодi вперше на нашому екслiбрисному небосхилi з'явилася зiрка Миколи Неймеша. Це був перiод, коли ми, користуючись допомогою товариства, дуже плiдно працювали. В життi художника бувають часи, коли наступає творчiй злет, тодi вiн робить знаки для себе, або друзiв, або для всiх, хто попросить. Iнодi просто бракує об'єктiв, для кого виготовляється екслiбрис. Та з часом це минає, i майстер стає бiльш помiркованим, а його знаки частiше потрапляють за своїм призначенням на книги. До речi, не слiд приховувати той факт, що для багатьох художникiв робота над книжковим знаком, участь у виставках були не тiльки улюбленою справою, а ще чи не єдиною можливiстю виявити себе як особистiсть.Бiльшiсть з нас пройшла через це.

Дмитро Мирошниченко -єдиний з нашого поколiння, хто захищався в iнститутi серiєю знакiв, створених для харкiвських дiячiв культури. Обдарований, емоцiйний художник, та iнодi це заважає йому доводити свої роботи до бiльш високого професiоналiзму. Чудово награвiрованi деталi, цiкавий змiст, гарне композицiйне рiшення псується невдалим поєднанням шрифту та орнаменту, або не прорисованою деталлю. Вiн залюбки награвiрує три знаки на один задум , але не буде доводити та переробляти перший варiант. Дуже захоплюється iсторiєю Украiни, часто використовує фольклорнi мотиви. Вiн уже давно перетнув межу в триста п'ятдесят знакiв.

Юрiй Киянський - ерудована, освiчена людина. Багато рокiв працює викладачем в художньому училищi. Першi екслiбриси виконав в технiцi офорту, а тодi перейшов на пластик i не зраджує цьому матерiалу. Створив низку знакiв дiячам украiнської культури, про що вони i не пiдозрюють. Композицiйно та за манерою нагадують авангардну графiку двадцятих рокiв, але виймаючи iнодi зайвi деталi, вiн зчаста руйнує силует, що заважає сприйманню композицiї в цiлому. Раннi його роботи є бiльш пластичнi. Сюжети -деякi з почуттям гумору, використанням iсторичних мотивiв, точно вивiренi, декоративнi, видiляють його саме цим з кола харкiвських майстрiв книжкового знаку.

Григорiй Корiнь першi три десятки знакiв створив у Харковi. Для нього робота над книжковим знаком була лабораторiєю, в якiй вiн напрацьовував варiанти графiчних композицiй та елементiв монументальних робiт. Багато мiнiатюр з використанням мотивiв iз народного декоративно-ужиткового мистецтва, яке вiн добре знав i вмiло твердою рукою майстра вводив до своїх композицiй. Як монументалiст, вiн одержав державну премiю та звання Заслуженого художника України. На превеликий жаль, вiн передчасно пiшов iз життя, залишивши багато нездiйснених задумiв.

Олексiй Литвинов - динамiчний, активний, як у суспiльному життi, так i в творчостi, що для нього, практично, є одне й те ж. Вiн вiдданий мистецтву, легко вiдгукується на життєвi подii та ситуацii в свiтi книжкового знаку. Чи то виставка, присвячена пам'ятнiй датi (ювiлей рiдноi Корочi, мiжнародний конгрес екслiбрисистiв), чи звичайне замовлення. i кожного разу встигає. Збiрка його робiт дає досить чiтке уявлення, як вiн долав технiчнi труднощi гравюри на оргсклi, напрацьовував своє розумiння композицiї, їїi структуру тощо. Ускладнювався, збагачувався змiст знакiв, а досить мiцний малюнок, доповнений живим, активним штрихом, красиво, емоцiйно трактує форму. Та часто збiльшений розмiр, ускладнений змiст, багатокольоровий друк виводить екслiбрис за межi поняття саме знака, робить його iлюстрацiєю, графiчною мiнiатюрою. Маючи в своєму творчому доробку бiльше, як 250 книжкових знакiв та декiлька проiлюстрованих книжок, вiн одержав багато нагород та вiдзнак на рiзних конкурсах i є найбiльш титулованим серед харкiвських екслiбрисистiв. Свою закоханiсть в книжковий знак, графiчну мiнiатюру передав синовi Вадиму, який створив низку гарних композицiй.

Микола Неймеш захопився книжковим знаком пiзнiше за багатьох харкiвських екслiбрисистiв середнього поколiння. Першi роботи, незважаючи на досконалий малюнок, є звичайнi. Сюжети - не дуже цiкавi. Та пiсля того, як вiн почав спiлкуватися з бiльш досвiдченими майстрами, прийшло усвiдомлення важливостi введення до композицiй мотивiв iз нацiональноi iсторiї. В цьому йому допомогли захоплення творчiстю М.Гоголя, iсторiєю України та своєi розумiння пластики гравюри. Матерiал (а гравiрує вiн на лiнолеумi ) став пiдвладним йому. Майстерне поєднання в однiй композицiї чорного на бiлому та чiтко пророблених фрагментiв бiлого на чорному, тонка, пластична, iнодi примхливо звивиста лiнiя точно деталiзує форму. Композицiя зчаста насичена фантастичними iстотами, жартiвливими ситуацiями, дотепними характеристиками персонажiв. iнодi шкода, що практично готовi iлюстрацii до творiв Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Коцюбинського, О.Кобилянськоi потрапляють на книгу як книжковi знаки, та не в якостi iлюстрацiй. Можна сподiватися, що уже готовий майстер, врештi-решт, виявить своє справжнє покликання.

Юрiй Головаш - мiй хрещений батько по роботi у видавництвi "Прапор". Вiн працював там художнiм редактором i довiрив менi на прохання Мойсея Залмановича зробити першу в моєму життi обкладинку. Я був студентом другого курсу. Ох, i помучили ж ми одне одного! Я його варiантами, а вiн мене - професiйними порадами. Та саме за це я йому вдячний. Вiн так же вимогливо ставився i до своiх екслiбрисiв. Вони невеликi за розмiрами,чарiвнi, витонченi. Переважно дереворити, але вiн робив експерименти з фото, друком на машинцi, i це давало цiкавi результати. А ще його видрiзняє тепле, з м'яким добрим гумором ставлення до власникiв книжкових знакiв. Рiзнобiчно обдарований, вiн працював над книгою, займався рекламовою графiкою, монументальним мистецтвом (меморiал в лiсопарку), навiть дизайном. Зараз вiн мешкає на батькiвщинi предкiв, в Iзраiлi, куди вони виїхали з М. Мiнською.

Мiна Мiнська виявила себе тонким майстром, що розумiє суть книжкового знаку як посвiдчення бiблiофiла на власника книги. Всi її екслiбриси невелички, свiтлi, з невибагливим сюжетом та простим малюнком: один, зрiдка два символи.Проте шкода, що у неi є багато знакiв, з позначеннями власникiв тiльки їхнiми iнiцiалами - це ускладнює атрибутацiю.

Леонiд Кузнецов - самотнiй, худорлявий, високий на зрiст, дуже похмурий, як на перший погляд, та гостинний i щирий у ближчому спiлкуваннi. Мене вабило до нього наше приязне ставлення до пам'ятi про В.Єрмiлова. Леонiд Вiкторович в галузi рекламової графiки створював товарнi знаки i це позитивно вiдбилося на його екслiбрисах. Вони чiтко подiляються на двi групи. В першу чергу це тi його роботи, в яких художник використовував свiй досвiд роботи над товарним знаком, i решта, в яких майстер, захопившись дитячими малюнками на паперi й навiть на асфальтi (вiн iх часто перемальовував), органiчно вводив їх до своiх композицiй. На жаль, на багатьох знаках замiсть прiзвищ - теж iнiцiали, за якими дуже важко iнодi встановити власника книги. Та всi його роботи поєднує вишуканiсть, професiйна iнтелiгентнiсть, що вигiдно видiляє його з кола художникiв, надає iм iндивiдуальности. Вiн подарував менi майже всi своi знаки, та частину з них я дав для фотокопiювання П.Онищенку, а той, на жаль, їх так i не повернув. Таке теж бувало.

Важко утриматись, аби не "похвалити себе". Все, що я "натворив" до 1969 року, не показую: соромно.Вибiр сюжетiв був випадковий, бо не було усталеного свiтогляду. Поняття в техницi гравюри, в шрифтах, їх композицiйному та стилiстичному поєднаннi було незрiлим. Але ж, обмiнюючись саме ними, я почав збирати екслiбриси. Це допомагало навчатися у майстрiв. Накопичувався власний досвiд, постiйнi роздуми про вiдповiднiсть форми та змiсту, а за марксистсько-ленiнською естетикою прiоритет змiсту над формою був незаперечний. Якось пiсля чергового виступу викладача, в якому вiн намагався довести, що бiльша увага до форми, а не до змiсту є формалiзмом, виникла думка: а як же бути з Андрiєм Рубльовим, у якого "Трiйця" є генiальною саме за формою, бо змiст був канонiчним. Стало зрозумiлим, що тiльки форма надає iндивiдуальностi як твору, так й особистостi майстра. Та це стало зрозумiло тiльки тепер, а тодi не так просто було "виборсатись" з-пiд авторитету викладачiв, не скоритися тисковi програми навчання. Саме з того, пам'ятного менi 1969 року прийшло усвiдомлення значення украiнськоi, зокрема киiвськоi графiки. Г.Якутович, з його "Козаком Голотою" та В.Перевальський з iлюстрацiями до українських народних пiсень i чудовими книжковими знаками стали орiєнтирами для мене в поглядах на саме українську графiчну мiнiатюру. А мозаiка Софiї Київської та книжкова графiка Києво-Печерської лаври ХVII сторiччя стали пiдвалинами у формуваннi власного погляду на графiку взагалi. А шрифти - то кирилиця , Г.Нарбут та епiстолярна спадщина козацької доби. У 70-тi роки до мене часто заходив Вiктор Остапенко.Тодi вiн виконав пiвтора десятка знакiв в технiцi офорту, ксилографiї та лiногравюри. Композицiї перших знакiв зовсiм не структурованi, гравiровка недосконала, шрифт стилiстично не пов'язаний з зображенням, та вiн швидко подолав цi недолiки. Природний хист, почуття мiри та непоганий малюнок дозволили йому створити декiлька гарних екслiбрисiв.

Сергiй Павлов в книжкових знаках виявив себе як майстер деревориту. Це справжнi графiчнi мiнiатюри. За свiй книжковий знак для бiблiотеки Академiї наук Бiлорусiї вiн отримав першу премiю. Був дуже великим шанувальником творчостi Фаворського. Це вiдчувається в його роботах як далекий вiдгомiн, але не порушує стилiстичної iндивiдуальностi його робiт. На жаль, в розквiтi творчостi вiн пiшов з життя.

Олександр Перцухов - самодiяльний художник. На мою пропозицiю створив декiлька цiкавих за змiстом екслiбрисiв, рiзноманiтних за стилем, де видно його неабияку обдарованiсть, та, на жаль, книжковий знак не став його захопленням.

Олег Панасенко - художник, який чимало лiт працював у газетi, тому його книжковi знаки - то переважно цинкографiї. Рiзноманiтнi за побудовою композицiй, з доволi точним сухуватим малюнком. На виборi сюжетiв вiдбилися смаки замовникiв - колег, спiвробiтникiв, друзiв, та його намагання точно вiдповiсти на запит чи замовлення бiблiофiла.

Жанна Воробйова починала свою творчiсть на нивi екслiбрису серед найближчих учнiв М.Фрадкiна. Його вплив вiдчувається в виборi сюжетiв, володiннi чорними та свiтлими плямами, їх графiчноi обробки. Талановита, працездатна, вона доволi швидко набула своє творче обличчя. Композицiї її є компактнi, простi, не перевантаженi деталями, виразно передають основний змiст захоплень бiблiофiла не через перелiк деталей, а через образ, чи то квiтка, равлик, чи фiгура людини. Цiкавi за сюжетами, по жiночому лiричнi, привабливi, вони добре виконують функцiю охоронця книги.

Подружжя Лариси та Євгена Надєждiних - з кола найближчих та ревних друзiв М.Фрадкiна .Вони одержали фундаментальну професiйну освiту, багато спiльного у поняттi композицiйних рiшень, але кожен має своє творче обличчя. Євген Валер'янович, пiсля смертi Григорiя Антоновича Бондаренка перебрав на себе керiвництво моєю дипломною роботою, багато допомiг менi. Його гравюри, як на мiй погляд, бiльш логiчнi, енергiйнi. Тодi як у Лариси в технiцi виявляється її жiноча сутнiсть: рiзець i бiльш розкутий, гравюра - емоцiйна, навiть живописна. Це видно на екслiбрисi мистецтвознавця Житницького. Практично одна й та ж композицiя цього екслiбрису по-рiзному сприймається, тому що награвiрована кожним з них своєю графiчною мовою. Обидва графiки мають в своєму доробку велике розмаїття сюжетiв та графiчних рiшень, в ньому вiдбивається широка обiзнанiсть, вiн позначений високим мистецьким рiвнем.

Володимир Порiчанський є обдарованою людиною i це вiдбилося вже на тих книжкових знаках, якими починав свою творчiсть. Здається, вiн не був початкiвцем, як бiльшiсть iз нас. Гарно скомпонованi, майстерно награвiрованi, декоративнi, лаконiчнi. Щоправда, деякi з них великуватi за розмiром. Та, як часто буває, життєвi обставини примушують його вiддавати свiй час адмiнiстративнiй роботi, а на творчу, зокрема, над книжковим знаком, залишається обмаль часу. Однако вiн залишається активним членом нашого товариства.

У мене в збiрцi зберiгаються два книжкових знаки. Один, що його Алла Романова виконала для мене, а другий - її ж для Iвана Криворучка. Їх стиль виявляє творчi пошуки обдарованої художницi. Та життя її обiрвалося теж занадто рано.

Алла Рукавицина першi роботи виконувала в рiзних технiках: лiтографiя, суха голка, офорт, лiногравюра. Мотиви - теж рiзнi. Та найкращi з них - в техницi лiтографiї, де вона дуже вмiло використала характер "коренованоi" поверхнi. Практично один мотив олiвця, винахiдливо застосований для надання образних характеристик своїм друзям-художникам. Малюнок розкутий, вiльний i навiть деякi неточностi в трактуваннi форми не применшують можливостей сприймання художнiх якостей робiт .

Микола Таможнiков володiє образним, бездоганно точним малюнком. Це позначається на самiй структурi композицiй, що вивiренi до дрiбниць.Прагне створити довершенi роботи. Знакiв не так багато, але всi адреснi, iндивiдуальнi. Про захоплення бiблiофiла в його знаках сказано основне i точно. Багато рокiв працюючи в газетах, добре вiдчуває характер шрифту, який досконало вписує та органiчно поєднує з iншими елементами в композицiї. На жаль, розпорошенiсть захоплень вiдбирає часи творчого натхнення, не дозволяє йому бiльш плiдно працювати на нивi книжкового знаку.

Поки живий був М.Фрадкiи, серед учбових завдань студентiв зчаста траплялися хорошi мiнiатюри, виконанi в рiзноманiтних технiках (офорт, лiнорит, дереворит, лiтографiя).

Наприклад, Дамiр Уразаєв виконав серiю чудових, витончених за гравiруванням, срiблястих дереворитiв. Пiсля закiнчення iнституту переїхав до Ташкента.

Вiктор Звольський також виконав декiлька дереворитiв, цiкавих за змiстом та експресивних за виконанням. Та це у нього був тiльки епiзод. Його улюбленою технiкою у подальших творчих роботах стала лiтографiя.

Валентин Чернуха створив кiлька офортiв у притаманнiй йому манерi з вiдтiнком гумору та сарказму.

Микола Демиденко - людина з поетичною душею, закохана в українське слово, книгу. Писав вiршi, лiтературну пейзажну лiрику. Одночасно захопився книжковим знаком. Першi його екслiбриси були надуманi за композицiєю, жорстко накресленi, в них вiдбивалися фаховi риси iнженера-будiвельника. Та коли вiн перейшов до деревориту (а вiн, до речi, в юностi закiнчив ремiсниче училище як червонодеревник i добре вiдчував i любив дерево як матерiал), на гравюрах з'явилися лiричнi украiнськi пейзажi та композицiї з елементами старовинного нацiонального побуту. Микола Iванович дуже самокритично ставився до себе, наполегливо долав труднощi в опануваннi складноi технiки деревориту. i саме тут його поетична душа знайшла своє  втiлення в матерiалi. Майстерно награвiрованi мiнiатюри органiчно лягають в будь-яку книгу, не порушуючи її цiлiснiсть.

Вiктор Iгуменцев створив близько десятка екслiбрисiв у дуже складнiй техницi - гравюрi на металi. Чи не iдиний у Харковi (та й на Украiнi) вiн вiртуозно володiє рiзцем, створюючи пластичнi образи з точною, доволi напруженою лiнiєю, з гарно намальованими фiгурами, з влучно знайденими рухами, як, наприклад, у композицїї з образом Пушкiна. Не завжди вдало награвiрований шрифт та складнiсть технiки виконання оригiналу приводять до думки, що знаки цi наближаються до мiнiатюр взагалi, анiж до власне екслiбриса. Але ми можемо радiти з того,що у Харковi є художник, який створив цi справжнi шедеври книжкової графiки.

Лiтографськi вiдбитки екслiбрисiв Вiталiя Куликова , поданi на нашiй виставцi, за формою чiтко показують, що навiть епiзодичне звертання до такого, здавалося б, не складного виду графiки, дозволяють продемонструвати можливiсть заявити про себе, як про яскраву творчу особистiсть. i навiть iнiцiали, що, як правило, перетворюють книжковий знак на графiчну мiнiатюру, не знижують художнiй, навiть, сказати б, естетський рiвень його робiт.

У Василя Федоровича Мироненка поки що знайшовся тiльки один знак, виконаний в улюбленiй ним технiцi офорту з акватинтою. Сiльський пейзаж з вiтряком, вiртуозно пророблений, примушує шкодувати, що маестро не довелося довше попрацювати на нивi екслiбрису. А дата - 1943 рiк, говорить, що навiть у тi складнi, пiсля звiльнення з окупацiї часи, вiн цiкавився цiм видом мистецтва.

Важко виявити себе як творчу особистiсть, та ще важче побачити її в однiй - двох роботах, навiть коли графiк уже є майстром, який вперше створив книжковий знак. Може, щасливий виняток - це Василь Федорович. Початкiвцi завжди в пошуку, i з часом майстернiсть вдосконалюється, образне мислення ускладнюється, а особистiсть змiнюється, як правило, на краще. Це - i з власного досвiду, i з досвiду товаришiв, який я спостерiгаю протягом 30-ти рокiв , життєвi обставини та наполеглива духовна праця перетворюють початкiвця на майстра. .

Вiктора Усолкiна знаю з 1966 р., коли я був студентом третього курсу iнституту. Вiн людина дивовижно скромна, вимоглива до себе, та ця риса його характеру часто-густо не дозволяє йому достойно виявити себе в мистецтвi, як людину цiкаву i дуже змiстовну. Своi захоплення книжковим знаком вiн починав звичайними для початкiвця композицiями, в яких вiдбилося намагання знайти власну графiчну мову, коло своїх образiв. Одночасно багато читав, набуваючи широкої обiзнаностi в лiтературi, мистецтвi взагалi, украiнському народному мистецтвi зокрема. Вимогливiсть до себе дозволила йому подолати професiйнi складнощi в лiногравюрi, матерiалi не дуже придатному для створення мiнiатюр. Захоплення творчiстю М. Гоголя, та образами, навiяними українською iсторичною та культурною спадщиною, якi вiн вводить до своїх гравюр, пiдняли його на рiвень з вiдомими майстрами графiчної мiнiатюри. Композицiї книжкових знакiв Вiктора виявляють широкий свiтогляд, вмiння поєднати рiзнорiднi елементи. Декоративнi, свiтлi, з тонко проробленими деталями, лiногравюри демонструють неабияку майстернiсть та поетичнiсть його образiв. Через широке особисте спiлкування та листування, участь у багатьох виставках рiзного рiвня, вiн створив довкола себе свiт обiзнаностi, iнтелiгентностi, закоханостi в мистецтво i практично не виходить за його межi, не зважаючи на побутовi складнощi та теперiшнi нестатки. А серед друзiв користується щирою i теплою приязню.

Володимир Хованов награвiрував п'ять маленьких линоритiв, на яких зображено птахiв та тварин. Досконалий малюнок, трактовка форми з тонким розумiнням пластики рухiв кожної iстоти виявляяє його закоханнiсть в живу природу в рiзноманiтних її проявах. Це, менi здається, є основною рисою його як людини i художника.

Треба додати, що нинi, незважаючи на всi життєвi негаразди, коло шанувальникiв книжкового знаку, на щастя, не зменшується. Це i "нова генерацiя" , дiти представникiв уже нашого поколiння. Серед них О.Киянський, В.Литвинов, К.Надєждiн. Вони, можна сподiватися, будуть i надалi плiдно працювати над створенням нових екслiбрисiв.

Серед старшого поколiння - такi ,що не полишили свої  захоплення молодих рокiв, але звертаються до книжковоi мiнiатюри епiзодично: М.Єлiзев, I.Дербiлова, А.Кузьменко, Н.Молочинська, С.Письменний. Художники, що тiльки починають свою творчiсть на нивi екслiбрису - О.Буяджи, Н.Коваленко, Г.Полiщук, Т.Самбурова, якi при створеннi своiх композицiй використовують комп'ютер, та О.Ермантраут, яка працює в технiцi офорту. Ще дехто з майстрiв, чиї роботи не потрапили до моєї збiрки, та це явище, можна сподiватися, тимчасове.

Є серед нас i колекцiонери та пропагандисти цього виду мистецтва. М.Неймеш, що зробив чи не найбiльший внесок тим, що надрукував декiлька буклетiв та книжки "Ми екслiбрисисти", "Тарас Шевченко в моїх книжкових знаках". В.Бурмака - колекцiонер i автор �статей про екслiбриси, його динамiчне вторгнення в роботу клубу виявляється дуже плiдним, Д.Кирилишин, також збирач та пропагандист книжкового знаку. I. Артеменко та М.Семенюк - колекцiонери шевчен�кiани. В.Гомжин - секретар нашого клубу, який надрукував деякi повiдомлення, створює архiв клубу та картотеку художникiв i колекцiонерiв книжкового знаку. I взагалi, вiдкриття виставки та створення каталогу є дiйсно колективна робота членiв та симпатикiв клубу.

Зокрема, науковцi Анатолiй Перерва, Вiктор Бурмака, Валерiй Калiнкiн допомагали порадами, редагували наше видання.

Надiя Коваленко, яка виконала величезну роботу по комп'ютерному набору наших запрошень, а також каталогу та багаторазовому пере-друкуванню тексту при виправленнi помилок, що вимагало вiд неї неабиякого ентузiазму та великого терпiння.

Вадим Гомжин, на якого покладена вiдповiдальнiсть за опис, обмiрювання та встановлення авторства, тобто повної атрибуцiї бiльшостi знакiв каталогу. Вiн виявив належнiсть книжкового знаку дружини вiдомого цукрозаводчика та мецената Харитоненка, найстарiшого серед книжкових знакiв мого зiбрання.

А поради Олексiя Литвинова , Лариси та Євгена Надєждiних, Миколи Неймеша та Вiктора Усолкiна. Моя сердечна вдячнiсть та земний уклiн друзям та побратимам.